Останні події в Луцькій міській раді — відставка мера Ігоря Поліщука, обрання Катерини Шкльоди секретарем та голосування, яке стало несподіванкою для багатьох — знову повернули увагу до місцевої політики. Особливо — до ролі фракції «Свідомі», яка підтримала рішення.
Чому «Свідомі» проголосували саме так, чи були кулуарні домовленості, яку роль у цих процесах відіграють Андрій Покровський і Тарас Шкітер, а також чи справді політика може бути без «плюшок» і посад — про це автор проєкту «Генерація успішних людей» Віталій Ткачук говорив із депутаткою Луцької міської ради Аллою Надточій.
Окрім політики, зачепили й особисті питання: про доходи, роботу в медіа, проєкт «Заїхали в гості» та те, як вона сама бачить свою роль у міській владі сьогодні.
- У мене склалося враження, що найчастіше спікером «Свідомих» виступаєте ви. Це справді так
Ні, у нас активні і Валентин Хаймик і Андрій Лучик, Михайла Находа ви можете побачити, і Андрій Маруняк… Хай там менше він говорить, але теж він є. І Тарас Шкітер. Може хтось більше, хтось менше залучений. Але все ж таки ми всі – в процесі.
- До речі, я Тараса Шкітера запрошував до себе в ефір – він відмовляється. Не знаю, з чим це пов'язано.
Ну, це його зайнятість, його робота. Я не можу відповідати. Але я йому передам.
Чи були ви здивовані, коли дізналися, що Ігор Поліщук збирається писати заяву на звільнення?
Ну, не, що здивована, але ми не до кінця вірили, що це станеться. Він людина молода, звітував, розказував про всі успішні свої кейси, що все так добре… Хоча ми знали, які схеми, що як працює. А тут, що він напише заяву, і це дійсно станеться, і це буде все так просто – то, звичайно, до останнього ми не зовсім були впевнені і не вірили, що так буде.
Підозрювали, що буде розіграна якась карта, якась знову гра. І коли ми вже побачили, що є проєкти рішення про відставку Поліщука і Безпятка, то ми тоді зрозуміли: ну, сталося.
- Мені здається, що ви раніше знали. Андрій Лучик напередодні написав у себе в телеграм-каналі. Ви не знали раніше?
Ми не знали, але підозрювали. Про це вже говорилося в «політичній тусовці», десь може з тиждень до моменту написання заяви. Витала інформація, що може таке трапитися.
- Пані Алло, а хто виходив на вас з пропозицією підтримати Катерину Шкльоду?
Ну, дивіться, на мене особисто ніхто не виходив.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Будівництво, казино і «схеми»: що каже луцька депутатка Надточій про Покровського
- Добре, ну, а на вашу політичну силу?
Є в нас голова фракції, якраз з ним там спілкувалися, і просто було обговорення, кого можуть виставити, наскільки ми розуміємо.
Оскільки на сьогоднішній день рада залишилася і без секретаря, то, згідно з законодавством, там трошечки інші закони діють. І треба було до самого засідання знати, кого можуть виставити кандидатом самі депутати. І була запропонована одна пропозиція.
- А чому ви підтримали Шкльоду на посаду секретаря Луцької міської ради?
Потрібно знову ж таки повернутися до того, що це був понеділок вечір, коли ми побачили, що дійсно є два проєкти рішення. Сьогодні в країні йде війна, і не можна залишити місто без права навіть підпису, тому що будь-що стояло б на місці і не рухалося. Ми не прийшли гратися в політику в сесійній залі, ми прийшли працювати. Тому ми завжди були конструктивними і залишаємося конструктивними, і будемо стежити, як це все буде працювати далі.
Ми для себе вирішили, що не будемо робити перевороти, як в 17-му році творив той самий тепер ексмер Ігор Поліщук і втікав потім від відповідальності за свої дії.
Ми сказали, раз таке бачення, то ми підтримаємо, це ваша відповідальність. Це ваша фракція, ви це все закрутили, будь ласка, відповідайте, а ми будемо стежити за вами і надалі.
Все ж таки сьогодні ми не про політику, а саме якраз про господарство, щоб місто функціонувало, працювало, і було право підпису в людини на будь-які документи, які потрібно.
- А обрали б її без вас? Чи вистачило би голосів? Це було 29 голосів «за», так?
Ну, так. Наскільки я розумію, раз вони зверталися до нас, значить у них не було достатньо голосів. Тут проста арифметика в тому, що взагалі 41 депутат, в залі було присутніх набагато менше, не всі приходять на сесії, зокрема і в їхній фракції. Мінус сама Катерина за себе не могла голосувати. От і в них не складалася арифметика. Значить, вони прийшли через те, що, можливо, не було достатньо голосів, а ми не вимагали ніяк для себе, як то кажуть, плюшок. У нас було винятково рішення про те, щоб місто працювало.
- Слухайте, напрошується якась така аналогія. Дивіться, коли я чув пояснення Лучика, ваші — про тяглість, в мене зразу така асоціація. От дивіться: просто Янукович президент. Президент України. Він звільняється і каже: я от хочу, щоб ви проголосували за Азарова президента. І опозиція, керуючись такою мотивацією «за тяглість», теж голосує. Ну, ви розумієте, що ви кажете, щоб вони брали відповідальність на себе. Так вони можуть взяти і без ваших голосів. А раз ви вже проголосували, то...
Так, а як вони могли взяти без наших голосів?
- Ну, так. Не проголосувати, не обрати і все.
І що тоді би було? І потім би всіх нас звинуватили в тому, що ми прийшли займатися політикою і зовсім не думаємо про те, що треба платити зарплату.
- Пані Алло, вас би ніхто не звинуватив.
Як би не звинуватив? Це ви просто зараз так говорите, бо ми проголосували, ми підтримали. А якби не вистачило голосів, знову би відтягувався час і знову би говорили про те, що ви граєтеся в політику.
Тут відповідальність несемо ми, через те, що нас обрали люди, і вони нам довірили свої голоси. Якщо вони довірили свої голоси, значить, і в таких рішеннях вони знали, як ми будемо працювати. Ми не сіли поряд, ми не сказали, що дайте нам заступника, давайте нам ще якісь там речі. Не знаю, що там хто може собі придумати. По плівках «Вітіва» ми бачимо, як вони збирали свою більшість. Тут же не секрет, про це всі знають. Ми не з таких, ми дійсно дбали про те, щоб місто мало право підпису. Я на цьому наголошую, тому що вона не міський голова, вона виконувачка обов'язків.
Якщо вона буде щось робити не так, ми будемо про це говорити. Не йдеться про те, щоб закрити рота і сказати, що так, ви тепер вже все правильно робите, робіть, як має бути.
- Ви могли зробити, як зробила «Європейська солідарність». Вони кажуть: так, ми поважаємо (Катерину Шкльоду, —ред.), будемо співпрацювати, але ми її не підтримали. І це, на мою думку, логічно. Вони як опозиційна сила дають більшості формувати, обирати свого секретаря.
Добре, якщо вони не проголосували, то чому вони тоді не виставляли свого кандидата? У мене тоді таке запитання, раз у вас така логіка.
- Тому що ви не вибрали б. Ну як би вони виставили? Хто би проголосував за їхнього кандидата?
То так само і інша історія. Хто би проголосував, чи ми би зібрали цю більшість. Тим паче на це все треба час, все ж приймалося дуже швидко. Тобто за день треба було зібрати і так само подати іншу кандидатуру.
- А якби не була Шкльода, ви б проголосували за будь-кого?
Звичайно. Так, зрозуміло. Це їхній вибір, це їхнє право, і ми б сказали: ідіть відповідайте, розбирайте все, що натворив ваш кандидат, з яким ви працювали і з яким ви неодноразово голосували за ті всі проєкти рішення, які ми висвітлювали, говорили, що так робити не можна.
- Ну, чесно, я коли побачив голосування, я такий, знаєте, офігів. Думаю: ого, і «Свідомі» голосують.
Ну, в цьому немає «зради». Це рішення було в тому, щоб місто функціонувало, працювало надалі. І щоб мала право підпису людина, яка може зараз відповідати.
Якщо час буде показувати на щось інше, тоді, можливо, будемо обговорювати з іншими фракціями, що щось іде не так і треба щось знову змінювати. Змінити секретаря, ви ж зрозуміли, що це не є така велика вже аж проблема, ми можемо точно по тій самій процедурі йти і переобирати собі секретаря.
- Ви казали, що не за посаду голосували, але скажіть, чи пропонували вам посаду, наприклад, заступника міського голови?
Ні. Я ж казала, ми ж ні з ким не спілкувалися.
- Я розумію, але, можливо, вам пропонували?
Ні. Мені пропонували раніше. Особисто мені ще і 17-й, 18-й роки, коли це все було, пропонували. Ви ж бачили, мабуть, на сесії не раз я говорила, що я сюди прийшла не за посадами, не за зарплатами, а працювати дійсно так, як я пообіцяла.
- Але от давайте пофантазуємо. Якщо з ваших депутатів: хто найбільше підійшов би на посаду заступника міського голови? Ви чи хтось інший?
Дивіться, я взагалі не люблю щось придумувати, а якби було так, якби всяк. Якби люди вибрали мене міським головою, то я була б міським головою, керувала б, відповідала за свої дії за цей період. А на сьогоднішній день про щось говорити, я не хочу про це говорити. Правда, бо я не люблю таке.
Я люблю по факту. Є факт, є пропозиція, є результат, є не результат, і про це можна говорити. А от так придумати: хто би, як би, був би.
- Ви казали, що вам не пропонували, а комусь із вашої фракції пропонували?
Нікому. Я ж вам сказала, що ми не за плюшки. «Нам» —це я мала на увазі фракція.
- Ви роками били в одну точку, це Поліщук. А чому ви не били по всій команді, яка за нього, яка його привела, яка з ним разом голосувала і яка приймала рішення разом з ним? Чому у всьому винен Поліщук, а не «За майбутнє»?
Бо він керівник. Ви зрозумійте, я керівником була не один рік. Я знаю, що це таке. І я навіть була головою комісії. Це вже, скажімо так, по політичній лінії. І я вам скажу одне, висновок в мене єдиний. Як керівник поведе, в який бік він тримає напрям, так і буде результат.
Тому якщо в нього така позиція, в нього таке бачення, він веде за собою людей зі своєї фракції, з іншої, які його привели сюди. Значить, по ньому і бити, йому і ставити запитання, з нього і питати, а з кого мені питати.
Наприклад, якщо ви голосували як лучанин за міського голову Ігоря Поліщука, то у мене до вас буде запитання. Ви за нього голосували, ви підтримуєте своє рішення, те, що було зроблено у 2020 році, чи ні. От ви несете особисту відповідальність як лучанин, який колись обрав його?
Треба, щоб кожен собі задав таке питання, знаєте, особисто. Чи несете ви персональну відповідальність, що ви колись це зробили? А за цей період ви побачили, що він щось робить не так.
- По-перше, ми тут в ефірі з вами не говорили, чи я голосував за нього чи ні.
Я просто кажу. Я узагальнила. Якщо ви голосували, запитайте себе, чи ви правильно зробили, чи неправильно. Чи, можливо, ви прийшли до цієї людини і запитали, чому ти себе поводиш саме в цій ситуації саме так. А от я голосував через те, що ти говорив так і так, що будеш такі і такі дії вчиняти.
- Чому ви так мало напряму критикуєте Ігоря Палицю? Адже ви всі розумієте, що всі, хто більш-менш розуміється в політиці, всі знають, що рішення не приймається без нього, а також без Олександра Товстенюка. То чому ви у вашій критиці ніколи не згадуєте Палицю-Товстенюка? А все, Поліщук, Поліщук.
Дивіться, я не є адвокатом Поліщука, але слухайте, я дуже рідко чую в «Свідомих» ім'я і прізвище Ігоря Палиці або Олександра Товстенюка. Чи то, може, я так погано стежу і готуюся до ефірів?
Дивіться, наша ж каденція є не останній місяць, якщо ви там дивилися, чи два місяці. Наша каденція вже триває шостий рік. Якщо стежити за всім періодом нашої діяльності, ми і про це говорили.
- Мало. Недостатньо. От, вибачте, я готуюсь до ефіру: Поліщук такий, Поліщук сякий. Давайте за Палицю поговоримо.
Є якісь законні речі. Коли ми критикуємо, ви кажете, що ви нічого не робите, тільки критикуєте. Коли є конструктивна опозиція, ми конструктивно робимо, по фактах. От є факт якогось рішення, є факт якоїсь проблеми. Ми про це говоримо, і ми говоримо про те, хто за це відповідає.
В місті вже й так ви всі говорять, що всі знають, хто за кого керує.
- Але ви це не озвучуєте. Ви це не артикулюєте. Ну от ви, Алла Надточій зараз Ігоря Палицю словом не назвали. Навіть зараз уникаєте.
А чого я його маю називати? Я з ним, наприклад, не знайома. Я з ним з бізнесу ніяких справ не мала. То чого я його маю називати?
Я ж не кажу, що ви мали з ним бізнес.
Він в нас народний депутат. Він як народний депутат ні разу не був в сесійній залі і не звертався до депутатів з якоюсь пропозицією, промовою, баченням розвитку чи ще щось. До повномасштабного вторгнення були ж у них кейси, які мали співпрацю з містами, де вони обиралися.
Хочу сказати зі свого досвіду, оскільки у мене вже друга каденція пішла, то в першій каденції народний депутат до нас приходив, він розказував, куди він спрямовує кошти, яке його бачення. Це була якась співпраця.
У мене навіть була співпраця з Лапіним, як я була громадською активісткою. Я знала, як до нього звернутися, і що він може прийняти і проговорити, порадити мені як активістці, що робити далі, розумієте?
То чого я маю згадувати прізвище тієї людини, яка, по-перше, не дотична до місцевого самоврядування абсолютно ніяк і зі мною не має ніяких точок дотику. От чому я з ним маю спілкуватися, про що? І що я маю згадувати.
Ви ж самі мені кажете, що люди все знають. Ну, так люди все знають. Ви кажете, висвітлювати. Де висвітлювати? Якщо на медійних телеканалах, на сайтах, якщо ми щось будемо говорити не так, то на нас будуть подавати до суду. І ці всі судові рішення потім хто буде оплачувати? Бо нам так захотілося поговорити про це? Ну, це якось неправильно.
- Тобто, дивіться, ви критикуєте Ігоря Поліщука. Але ж ви розумієте, що Ігор Поліщук став мером і через те, що його підтримав Ігор Палиця.
То нехай він несе за це відповідальність. А Поліщук, бо він напряму є керівником місцевого самоврядування громади міста.
- Ви і зараз в ефірі уникаєте критики Палиці.
Дивіться, я є послідовною. Якби я була іншою, то я би щось по-іншому говорила. Але на сьогоднішній день, що я маю критикувати? Я вам пояснила.
- Добре, як ви оцінюєте зараз роль Ігоря Палиці і Олександра Товстенюка?
А як їх маю оцінити? Хай вони себе оцінюють, а не я. У мене немає оцінки до них. Я не працюю з ними. Я не знаю, який в них там вплив на кого. Зрозуміло, що Ігор Ігорович не написав просто так заяву про звільнення, про те, що він складає повноваження. Значить, ним маніпулювали. Ну то нехай вони за це і несуть відповідальність. Чого я за них маю відповідати?
- Я не хочу, щоб ви несли відповідальність. Я хочу просто, щоб ви сказали свою точку зору.
Я не знаю, я не можу про це говорити, бо я це не слухаю, я з ними не спілкуюся, і на мене вони не впливають. Все. На мене впливає виключно громада Луцька.
- А як ви думаєте, чи не було перед цією історичною сесією домовленості між Ігорем Палицею, Андрієм Покровським або Тарасом Шкітером?
Не знаю. Я не можу про це думати. Дивіться, якщо ми хочемо говорити, то давайте будемо говорити про те, що я. Якщо би я...
- Ну, так ви представляєте цю політичну силу. Шкітер не ходить до нас.
Зі мною ніхто не спілкувався. Я не можу стверджувати, щось говорити чи ще щось про те, що ви мене запитуєте. Бо якщо ви запитуєте мене конкретно, як Аллу Надточій, як політика і заступника голови фракції «Свідомі», то я вам даю відповіді.
Не було ніякого тиску, якихось домовленостей. Якщо ми в процесі цих років не бачимо їх, то про що може бути мова? І взагалі, які можуть бути домовленості? Якби вони були, то я вам стверджую про те, що я, Алла Надточій, депутатом від цієї фракції не стала б.
- Добре, ходили чутки, що Палиця приїздив до Луцька, проводив співбесіди. Чи ви щось про це знаєте і чи ви щось про це чули? Можете сказати?
Ні, дивіться, знати не можу, я вам вже казала. Я вам раджу запросити цих людей, і нехай вони вам скажуть про це. Ну я не можу відповідати за них. Це якось навіть і неправильно, і некоректно.
Я ж і політик разом з тим і маю нести відповідальність за свої слова. А говорити про якісь чутки я не люблю, я не збираю чуток по місту, я їх не обговорюю. Ну з ким я мала говорити? Хто мені мав би прийти, просто, на вашу думку, хто мені мав би прийти і сказати: Ігор Палиця є сьогодні в сесійній залі. Якби я його побачила, я б сказала: так, він є в сесійній залі.
- Кулуарно, можливо.
Просто скажіть, хто мав навіть кулуарно.
- Я думаю, що Алла Надточій точно більше знає, ніж вона каже тут в ефірі.
Це ж ваше бачення. Я просто відповідаю за свої слова і за свої вчинки.
- А як ви думаєте, як людина, аналітик, колега, телеведуча, яку роль у заміні Поліщука на Шкльоду відіграв саме особисто Палиця? Просто ваша думка.
Я не думаю, що Ігор Ігорович пішов, бо сам собі придумав, я напишу заяву. У мене тут все було добре, а тут я раптом сказав, що я втомився, та навіть і так не сказав. Він сказав, що не вважає за потрібне вам всім пояснювати, виборцям, про те, чому йде.
- Мене це теж здивувало. Дві речі мене здивували. Це виступ Поліщука, чому він не пояснив, тому що пояснити треба було. І ваше голосування за Шкльоду. От особисто мене, раз ми з вами так говоримо тут на рівні.
А скажіть, будь ласка, чи мали ви напряму після обрання зустріч зі Шкльодою? Якщо так, то про що ви говорили, про що домовились про співпрацю в Луцькій міській раді?
Дивіться, я мала зустріч як заступник голови фракції в погоджувальній раді, яка була вже перед другим засіданням, продовженням сесії, яке відбулось в понеділок. Понеділок зранку була погоджувальна, ми спілкувалися по питаннях, по проєктах рішення, які йшли на сесію, які мали голосувати.
Ми обговорювали, були голови, заступники голів фракцій, і ми говорили, чому «за», чому «проти», яке бачення, що будемо робити далі.
От і все, на цьому все. Більше не було такого дотику, спілкування, тому що людина входить в справи, людина працює над цим всім, їй треба розібратися, вона сама багато питань зняла, і бюджетних, які йшли, тому що їй треба було це все вивчити.
Можливо, з понеділка буде нагода подзвонити, якщо буде в неї час, то можна буде поговорити. Тому що, чесно кажучи, у цей тиждень було дуже багато звернень від різних людей, громадських організацій, які приходять і просять допомогу, підтримку. Вони бачать, що їхні проблеми не вирішуються, зупинилися, можливо, були якісь обіцянки, вони не йдуть. Навіть військові пишуть, що допоможіть, посприяйте в тому, щоб рухалася видача допомоги для війська. Тобто є такі нагальні питання першочергові, які потрібно вирішувати.
Тому я вже назбирала декілька і думаю, що за нагоди, якщо буде в неї час, можливість, то можна буде зустрітися і проговорити саме про питання людей.
- Пані Алло, ви вже казали, що ви не за посади і не за заступників, але давайте уявимо, що вам пропонують посаду, вам особисто чи комусь зі «Свідомих» пропонують посаду заступника Луцького міського голови. Ви погодитеся чи відмовитеся?
Дивіться, я особисто би не пішла. Якщо ви за мене питаєте, я і в попередній каденції, коли вони мені пропонували, я категорично відмовилася, на що вони були дуже здивовані, тому що чомусь у багатьох таке бачення, що якщо жінка приходить в політику, то їй треба або посаду, або владу, або гроші. Щось із цього. Можливо, в когось і є таке бачення. Я йшла з іншими цілями, з іншими обіцянками перед людьми.
Я завжди казала, у мене є очі, це дзеркало моєї душі. Якщо я буду людям кривити душею, то як я їм буду дивитися в очі. Відповідно, мені треба сідати, виїжджати з міста Луцька, тому що я не зможу ходити поміж них і дивитися їм вільно в очі. Тому я не за цим йшла.
Я працюю, я заробляю гроші. Посад я в своєму житті чимало мала. Я знаю, що це таке, що це велика відповідальність. І коли я за неї беруся, за цю відповідальність, то я тоді активно працюю. Тому, якщо особисто мене щось стосується за посади, то я не піду.
- Добре, а якщо вашим колегам, я розумію, що ви за них не скажете, але чи виключаєте ви, що колеги відмовляться?
Давайте тоді будемо дивитися, на які посади, на який напрям. У нас дуже багато напрямів є, якщо ви так хочете поговорити, щось придумане, надумане, то можемо сказати. У нас є спеціалісти в земельних питаннях, в архітектурі. На сьогоднішній день у нас не так багато в місті людей, які в цьому розбираються, і в законодавстві, і взагалі мають відповідні освіти, щоб претендувати навіть на такі посади.
З цим треба змиритися і знати, чи ти можеш це тягнути, чи не можеш. То якщо вже буде вкрай і не буде вистачати людей-спеціалістів в певному напрямку, то, можливо, як ви кажете, теоретично можна уявити, що може такий факт стати.
- Але ж ви розумієте, що якби хтось з ваших, не ви особисто, тому що я, до речі, хвалю вас і поважаю вашу позицію, погодився на посаду першого заступника, гіпотетично, то такі скептики матимуть рацію, що ви голосували, ви не як Алла Надточій, а «Свідомі» голосували все-таки за посаду.
Ну ні, тут знову ж, бачите, це ви так бачите, а давайте подивимося на інший бік.
Якщо дійсно на сьогоднішній день сталася така ситуація, що виборів не може бути, ми не можемо змінити цей процес, поки не закінчиться війна. Але потрібно працювати в місті і знаходити людей, які можуть нести відповідальність за якусь галузь, якийсь напрямок. Вони запропонують, скажуть: ну все, в нас закінчилися наші пропозиції, ми пропонуємо вам взяти відповідальність за це.
Ну то ми можемо виступати і казати, що за цей напрямок ми можемо нести відповідальність. Ми прийшли служити місту, а не якимось власним амбіціям — там вже просто категорично «ні» і виключно тільки в критику йти, без всякого конструктиву, без всякої підтримки. Ну, тобто, отаким чином.
Тому що сьогодні десь хочеться вірити в те, що ці всі схеми, які нам малював і напрацьовані були ексміським головою Ігорем Поліщуком, хочеться надіятися, що вони будуть зрушені. І будуть все ж таки в місті залишатися кошти і на розвиток міста, і для того, щоб можна було виплачувати гідні заробітні плати нашим і освітянам, і іншим працівникам. І це соцполітика, і це культура, і це в тому числі і ЦНАП.
Це дуже багато галузей, за які відповідає місто, які напряму платить зарплати, не чекаючи якихось субвенцій. Тобто чисто, якщо бути по конструктиву, то ми можемо зробити тільки таким чином, що ми можемо сказати: от за це ми відповідаємо. Якщо отам все буде добре, це наша відповідальність.
За все решта ми не відповідаємо. Ну, розділяти тоді ці речі.
- А яку роль в тих голосуваннях займав особисто Андрій Покровський?
Яку ж він роль може відігравати, коли він не є депутатом, головою партії, фракції.
- А ким він є взагалі?
Бізнесменом.
А ви з ним взагалі спілкуєтесь особисто? Алла Надточій і Андрій Покровський?
Коли він приїжджає, ми перетинаємось, десь бачимося, звичайно, що ми можемо привітатися, проговорити, як справи, як життя і все.
- Він ніякого впливу на партію не має.
Ні, ніякого не має впливу. Я хочу вам сказати, щоб розуміли лучани. Ми про це говорили і в 20-му році, коли йшли на вибори. Ми всі кажемо про те, що ми не хочемо, щоб керівництво партії було десь далеко, до якого не можна достукатися, і в нього своя позиція є централізована. Я була в «Самопомічі» попереднє скликання. Я знаю, як це працює. Так само Андрій Покровський, який був вибраний від об'єднання БПП. І знову же ж за квотою від Кличка. Якщо я не помиляюся, якось так воно було.
І коли цей переворот відбувся, він побачив, що немає нікому ніякої цікавості до міста Луцька, всі розбіглися з їхньої фракції хто куди і хто за якими речами сюди прийшов — служити не людям, а своїм власним амбіціям чи інтересам.
Тому в нього було таке бачення, що потрібно створювати щось своє для лучан, і щоб лучани мали можливість цим скористатися. В 15-му році, коли я йшла на вибори, я розкажу історію, тому що це мені імпонувало.
В 15-му році я фактично проходила конкурс, який робила «Самопоміч». І відбирали кандидатів на посаду депутатів, скажімо так, в списку. Хто може бути, хто не буде, хто не може бути. Для мене це було приємно, тому що я завжди, коли йшла на керівні посади, я теж проходила відповідні конкурси.
І я це теж так сприйняла, що це робота. Так, я для себе сказала, я готова працювати безоплатно на громаду для людей.
Всі свої знання, вміння, навички, які я маю, я готова віддати назад для лучан, щоб покращити це життя, бо я знаю як. Я можу говорити, я вмію говорити, читаю закони, в мене є відповідні освіти, досвід і все інше, і я сказала, що я готова це зробити. Спочатку для себе.
А потім я прийшла, коли мені сказали, що ви нам підходите, ми вас беремо як кандидата в депутати. І я прийшла спочатку запитала своїх же мешканців, з якими я живу поряд, з якими ми тоді відстоювали парк, інтереси парку. Сказала, якщо ви будете мене підтримувати, то я туди йду. Якщо ні, мені є чим займатися, я знаю, чим займатися і маю що робити. І люди сказали: ні, іди, ти нам треба там, ти вмієш відстоювати, час вже такий тривалий прийшов, вони побачили, яка я і що я можу.
А я в свою чергу побачила, що не всі люди можуть прийти в сесійну залу і висловити свою позицію. Тому що в когось «я так не вмію, я так не можу», «а мені там що скажуть на роботі», «а на мене там будуть впливати через того чи через іншого».
Я дивувала цьому, тому що ми всі вільні люди, я не розуміла, як можна на когось впливати. Але ну добре, ви не можете сказати, буду говорити я. Для мене це проблемою не було. І я тоді виступала дуже часто, ще будучи громадською активісткою в сесійній залі, я висловлювала свою позицію.
Тоді вперше я ходила по фракціях, хотіла зрозуміти взагалі, як ця вся політика працює в місті, як воно це все відбувається. І через те люди сказали: так, ми погоджуємося, іди. І от так я пройшла в депутати.
У мене не було якихось там знайомих, якихось родичів, хто б мене там «пропихав» чи платив за мене гроші, як це говориться все в політиці. І моє оточення теж так само зрозуміло. Дехто не зразу повірив, що це дійсно сталося.
Вдруге йшла знову тільки через те, що Андрій Володимирович запросив в команду, сказав: давай будемо працювати і розвивати місто. Було декілька там запитань. Я запитувала: ми йдемо туди очолювати схеми чи все ж таки їх ламати? Він сказав, що ламати.
Це для мене було найголовніше. Слово людини, якій я довіряла і з якою я працювала в сесійній залі, і ми відстоювали інтереси лучан. Тому для мене це були отакі-от, знаєте, червоні лінії, за які я не захожу ніколи. І для мене це не є проблема.
Щоразу я казала виборцям, тим, що казали: от ви щось не так говорите, бо виборці інколи хочуть, щоб ми гладили їх по голові. Казали: так, ви молодці і голосуйте за мене наступного разу. Знаєте, не завжди таке було в мене. І вони казали мені: ми вас не будемо підтримувати, бо ви не за нас. Я кажу: ну як не за вас. Я можу скласти цей мандат, але за вас більше ніхто ніколи не скаже, бо в сесійній залі, ви ж бачите, не так багато людей, депутатів, які говорять. Тому я кажу вам ще раз, яке ставлення.
І Андрій Володимирович створив партію, сказав, от, я вам даю партію, збирайте команду, збирайте лучан, які хочуть змінювати місто, ідіть на вибори і працюйте. От і все. Це вся його роль, яка була в цій політичній ситуації.
- Ви казали, що от, хто голосував за Поліщука, має нести відповідальність, бо за ним, всім відомо, стоїть Палиця. Ну, так само, можливо, люди теж не хотіли голосувати за вас, тому що було певне питання до Покровського. Вони і зараз є, я розумію, що ви, можливо, не знаєте, але я запитаю: де він зараз є, де він живе? В Україні? За кордоном? Тому що це теж, він, можливо, де-юре не має відношення до вашої партії, але фактично з ним асоціюють партію «Свідомі».
Ну, дивіться, я би так не сказала, що не хотіли голосувати. Якщо ви кажете, що ви політолог, то якщо відкрити голосування, то я особисто мала більший рейтинг як кандидат на міського голову, аніж партія загалом набрала. Хай там невелика різниця, але це є факт, так?
Тобто, значить, все ж таки люди за мене більше теж голосували. Тобто, я мала власний імідж, авторитет перед людьми, і вони мені довіряли, довіряли свої голоси.
Повірте, для мене, для людини, яка відповідальна, це дуже великий був виклик, і я так само переживала за те, щоб не було це, знаєте, от прийшло, проголосувало 10 людей твоїх родичів і знайомих, і все на цьому. А потім щоб з тебе там сміялися, що ти 1% якийсь набрав, чи 0,5%.
Для мене це дуже важливо. Це мій імідж теж. І я його напрацьовувала не з Покровським, я його напрацьовувала не з «Самопоміччю», а самостійно для себе, розумієте?
- Може, якби Алла Надточій йшла не від «Свідомих», вона б ще більше набрала? Історія в тому покладається, що не може бути самовисування.
Розумію, я розумію.
Людина має йти від якоїсь партії, людина має йти з командою. Ну що таке одна Алла Надточій в місті Луцьку? Це людина, яка може там, ну якусь частину взяти питань вирішувати. А все ж таки я гравець командний.
Тобто має бути команда, якій ти маєш довіряти, з якою ти можеш йти і знати, що вони тобі не встромлять ніж у спину. І ти їм повністю довіряєш. Знаєте, я як була керівником, у нас були такі тренінги, коли ти стаєш спиною і падаєш назад, і тебе має твій колектив ловити. Або він ловить, або він тебе не ловить. І оце твоя внутрішня довіра. Або ти довіряєш їм, і ти відпускаєш себе назад. Або ти їм не довіряєш, і ти цього не зробиш. І от таких багато речей впливає на те, чому я тут і чому я досі в політиці. От і все.
- Де зараз Покровський, скажіть, будь ласка? Він в Україні, він за кордоном?
І тут він є, і за кордоном буває. Тобто він має право працювати, він працює в бізнесі, і він його веде. Я не їжджу з ним, я не можу сказати, де він і як він буває. Коли ми десь перетинаємося в місті, коли він є, то ми вітаємося, ми можемо про щось поговорити, якісь є спільні точки дотику.
Коли ми не бачимося, повірте, по телефону ми не спілкуємося, він мені не дзвонить, не каже: «Алла, там буде сесія...»
- Можливо, вам не каже, можливо, Шкітеру каже.
Можливо, ну знову ж, це ж можливо, якісь припущення, а не факт, розумієте? Я про це з Тарасом теж не говорю, розумієте? Але наскільки я бачу, як ми працюємо, ми є відкриті, у нас є завжди фракція, ми розбираємо питання від початку до кінця. Ми розбираємося в питаннях і інколи досить детально. Інколи є в нас суперечки, чому так, чому не так. Приймаємо рішення по цих речах.
Судячи по цьому, то я не можу сказати, що Андрій Володимирович Покровський впливає на нашу фракцію, як нам голосувати.
- І давайте трошки про ваш проєкт «Медіа» поговоримо. Розкажіть про «Заїхали в гості» на ТРК «Конкурент».
Це дуже цікавий такий проєкт. Він виник взагалі в 2022 році, влітку. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми почали волонтерити. Тобто наша команда повністю вся встала і треба було розвантажувати — розвантажували, треба було розкладати, розкладали. Тобто ми були одне ціле.
І працювали, як і на громаду, так і волонтерська діяльність велику частину нашого життя займала. І не було ні вихідних, ми не рахувалися з цим. Ми завжди були разом: хто має куди їхати, що робити, на все було розподілено, хто за що відповідає.
І тут влітку ми побачили, що люди стали якось так в нас здуватися в волонтерстві. Таке враження склалося, що вже ніби війна закінчилася, а до нас запити йдуть, і люди просять. І хлопці вже стали їздити на території, де були звільнені. Перевозили, розказували, яка там ситуація, ту інформацію, своїми враженнями ділилися. І я кажу, ну дивіться, я людина публічна, мені довіряють, ми волонтери так само. Давайте будемо розказувати, які біля нашої громади є населені пункти і громади, давайте вказувати, що всі волонтери, всі працюють. Спочатку ми назвали цю передачу «Громада під час війни». І ми приїжджали, це був Боратин, перша передача, яку ми знімали.
Ми хотіли показати про волонтерство найбільше, як вони живуть, що вони роблять, як вдається залучати, як допомагати, завозити. Багато таких-от питань, і ми почали це показувати. І, направду, ми хотіли, щоб це була така невелика рубрика, передача на хвилин 10, ну 15 максимум.
Але вже з першої передачі ми побачили, що нам треба більше часу. Що дуже багато цікавого є в кожній громаді. І якось так спочатку 20 хвилин, далі ми продовжили, потім вже так вийшли на те, що я вибила для себе час, що має бути пів години.
Знову ж ми раніше частіше їздили, потім мені було вже дуже важко, бо дуже багато ж роботи. Я кажу, давайте хоча би раз в три тижні будемо їздити, тому що це кругом ресурсів, і свій теж витрачаєш. А плюс так само, що діяльність є, роботи, все інше. І так-от вона стала називатися...
А, потім, знаєте, всі так, війна, війна, і хочеться вже, здавалося, ну, ще трошки — вже вона закінчиться, ще трошки і закінчиться, і хочеться вже це слово забрати і просто про війну якби не говорити, але все ж таки розказувати саме про волонтерство.
Тобто ви в кожній передачі моїй, в кожній громаді побачите, є рубрика про волонтерів, і як вони це роблять. І коли ми стали їздити трошки далі, в дальні громади, і ти тратиш багато часу, пів дня, цілий день, бо це ж і дорога, і все. Хотілося вже показувати, а чим ще живуть громади під час війни. І ми назвали, якось так воно само собою склалося, що ми забрали оце громада під час війни, а стали називати «Заїхали в гості». І от якось воно так вже зачепилося, хтось так сказав, і вже не пам'ятаю, від кого ця ідея була.
І от ми весь час, це вже з 2022 року чотири роки буде, як ми їздимо. Прийняли для себе, що ми всі громади об'їдемо. Хоч якийсь період був такий, що ну все, може вже ніхто не дивиться, нікому нецікаво, чого туди їхати.
І для мене завжди, знаєте, був таким маркером-показником, що завжди знаходилась якась людина просто на вулиці. Просто прийду в церкву, якась бабуся чи старша людина, будемо так казати, і вона мені каже, мені аж сльози тоді були на очах. Вона каже: ви знаєте, ви були в моєму селі і показали ту церкву, в яку я ходила маленькою, де мене хрестили. Я, каже, з вашою передачею бувала ніби знову в тому дитинстві. Це такі емоції, які мене зачіпають.
Думаю, ну ні, значить, треба їхати, бо дійсно от Волинь, вона така цікава, унікальна. І я для себе, знаєте, її відкриваю по-іншому. Я не знала, що настільки багато цікавого в нас є, що в кожному містечку, селі можна знайти дуже класних людей і такі, знаєте, зони відпочинку своєрідні. Туди можна приїхати не обов’язково десь далеко їхати, на вихідні просто проїхатись, подивитися. І що є де зупинитися навіть на ніч.
- От ви знаєте, вірю. Чесно. От як ви це розказуєте, мені передається цей ваш драйв, цей ваш вайб. Оце я вірю, що ви це кажете реально, щиро, чесно. Я бачив декілька таких фрагментів, повністю не подивився, але я закликаю нашу аудиторію, слухайте, подивіться ці програми, бо так, як це розказуєте ви, ви це точно робите щиро. Бо на перший блок запитань у мене склалося не таке враження.
Це політика. Знаєте, в політиці дуже часто, коли ми спілкуємося, кожен хоче почути те, що він хоче почути. А я вам говорю правду, але ви її не сприймаєте. Знаєте, дуже часто кажуть, треба обманути, тоді люди тобі повірять. А я не хочу обманювати, я вам кажу правду, а ви її не сприймаєте, тому що ви хочете вірити в свою правду, бо от ви в цьому свято переконані, що має бути саме так, розумієте?
- Чи платять вам зарплату як ведучій телеканалу «Конкурент»?
Ні, ну я ж є заступником директора контент-менеджмент-групи, я там працюю, в моїх посадових інструкціях є відповідати за контент, відповідно, це частина моєї роботи.
- Слухайте, я зрозумів, зрозумів. Буду мати на увазі, коли буду іншу роботу шукати. Буде до кого звертатися. Хоча, я думаю, після нашого інтерв'ю ви добре подумаєте, чи брати мене.
Чому? Дивіться, ми всі люди, кожен має свою точку зору, кожен має право на це. Я ж вас не то що хочу переконати, я вам розказую, яка я є і чому я це роблю. І ви кажете, що ви не вірите, бо ви хочете почути те, що ви хочете. А те, що дійсно є так, ніхто не вірить.
А уявіть собі, коли є 10-й, 12-й рік, ще далеко до того, коли мене тоді називали, що я якийсь помічник якогось депутата, я відстоюю інтереси якогось забудовника. І в мене очі на лоб вилазили щоразу. Боже, я кажу, де воно це все береться? Тобто оці такі, як я кажу, склоки, які зводяться.
- Можна вас запитати, з чого ви живете, який у вас плюс-мінус дохід на місяць?
Ну, особисто мій дохід від 40 тисяч гривень, може більше бути, може менше, тому що я ще займаюся підприємницькою діяльністю. Тому якщо в мене є бажання, можливість, є з ким працювати, я ще займаюся там.
У мене є заощадження, тому я не бідна людина, ніколи не була, я самодостатня досить давно вже, впевнена в собі. Я знаю, де я можу заробити гроші, якщо я цього хочу. Якщо в мене ціль заробити гроші, то я буду заробляти гроші.
Коли в мене була така ціль, то ми заробили гроші з чоловіком, купили квартиру, машину, і живемо собі. Створили бізнес, самостійно працювали. Тобто до політики я не прийшла з гривнею в кишені і не казала, що я сьогодні прийшла і буду, давайте, самостверджуватись тут серед вас, якось шукати роботу. Я не прийшла в політику шукати роботу.
- А от ви кажете 40 тисяч гривень, то левова частка з тих грошей – це зарплата на «Конкуренті», так?
Ні, я кажу, що більше, ніж 40 тисяч.
- А, вибачте, більше, ніж 40 тисяч.
Тобто мої декларації відкриті, їх можна бачити.
- У світі ніхто не приховує, кому належить те чи інше медіа. Наприклад, Джефф Безос, Washington Post, Марк Цукерберг, Facebook, Ілон Маск, Twitter, Руперт Мердок, Fox News. В Україні, наприклад, Томаш Фіала, «Українська Правда» і NV. В Луцьку Віктор Корсак не приховує, що він власник «Сід медіа груп».
У Луцьку всі розуміють і всі знають, що реально власником телеканалу «Конкурент» і інформаційної агенції «Конкурент» є Андрій Покровський. Але в офіційній структурі власності, перепрошую, вказано інший бенефіціар – це Тарас Шкітер. Чому Покровський не називає себе власником відкрито?
Що він приховує? Що він боїться? Ми ж розуміємо, що по закону медіа має бути відкрито, власники медіа. Чому всі знають, що власником є Покровський, а написано в документах, що це Тарас Шкітер?
Ви кажете зараз загальні слова, всі знають. Я знаю, що це не так. Ви кажете, що всі знають. Я зараз буду говорити, ви будете казати, що я десь лукавлю. Ви всі хочете чути, що ви хочете чути.
Я повторю ще раз, і я говорила це раніше, і якщо я дійсно про це говорила з Андрієм Володимировичем, то я говорю ці слова, які я з ним говорила. Він все, що створював, те саме медіа, він казав.
От хто готовий братися за те, щоб розвивати медіа, тому що побачив, що медіа – це велика сила, якщо тебе не випускають на екран, то про тебе ніхто і не знає. Тарас, відповідно, на той час сказав, будемо займатися, будемо розвивати.
Він створив якусь першу частку, мабуть, я не знаю, як це було, бо я не можу за це відповідати. Це було до мого приходу туди. Тому, знову ж, він створив для людей і сказав: працюйте. Бачите, багато людей не вірять в те, що я безплатно працюю як депутат, розумієте? Ну, не вірять, не хочуть в це вірити і будуть мені стверджувати те, що за це мені платять гроші.
- Я вірю, що ви працюєте безплатно як депутат, бо ви ідейна, але я не вірю, що Андрій Покровський не має стосунку до телеканалу «Конкурент» і до «Конкурент-медіа».
Як ви бачите, як він має мати якийсь вплив? Як це має відбуватися? Я просто хочу зрозуміти. Я вам заперечую, ви мені все одно кажете, що так. Я вам говорю, що він це створював з тією ідеєю, щоб це працювало для лучан, і люди самі приходили туди говорили. А ви все кажете на те, що ні, це не так, це політика.
- У мене зразу напрошується Порошенко і сліпий траст, як він свої медіа віддавав. Пам'ятаєте, коли його почали переслідувати, він казав «5 канал» і телеканал «Прямий» ми віддали журналістам. Тобто журналісти —власники.
Давайте я вам скажу так. Я колись так само ставилась до політики, до всього, як і ви зараз говорите. Я не вірила в те, я була сліпо переконана в тому, що депутати стають або якісь, або взагалі там, як-то кажуть, в спадщину передається. Від батька до сина, від сина до сина і пішло-поїхало.
І туди не попадаєш. Або якісь дуже сильно друзі-знайомі за ті самі гроші, за що тільки говорили. Тобто це до 2015 року я реально не вірила в те, що можна потрапити в політику без зайвих знайомств, без грошей. Без будь-яких, як то кажуть, блатів чи ще щось. Я сліпо вірила, що це не може бути.
І я ходила на вибори, голосувала виключно: ага, це прізвище я знаю. Моя логіка голосування на місцевому самоврядуванні була: ага, я його хоч знаю, я до нього можу подзвонити, я з нього зможу щось спитати, розумієте? От такий був вибір і такий вибір в більшості людей.
Тому, коли я прийшла в політику, я почала пропагувати і розказувати, що таке політика, як вона впливає. А сьогодення в політиці це ще інше, ніж було колись. Тому що колись гроші скидалися зверху на місцевий рівень, а на сьогоднішній день, це з 15-го року, це є вже самостійна кожна громада, яка має великий бюджет і ним розпоряджається. І я порівнюю з тим, що це, як фірма велика, яка має гроші, і вона вирішує, куди що спрямовувати, розумієте?
І сьогодні місцеве самоврядування набагато сильніше, ніж було колись. І тому я кажу, що треба вникати, треба дивитися, стежити за людьми, які приходять в політику, чому вони туди йдуть і що вони там роблять, розумієте? Чи вони приходять за посаду, бо їм треба роботу, чи вони приходять, бо треба якісь інші схеми свої провести і що вони зробили за цей період.
- Чи можете вважати «Конкурент» телеканал незалежним виданням?
Так.
- Після виборів 2020 року і до початку війни ваша політична сила не була в такій гострій опозиції до міської влади. Що змінилося і в який момент ви вирішили різко піти в опозицію?
Ну чому? Ми відразу були конструктивною опозицією. Відразу. І ми про це говорили. І ми на сесії, я не знаю, які ви сесії знайдете, де ми не говорили про якісь проєкти рішення, які йдуть не так, чи щось не так з цими взагалі проєктами рішень.
Чи це земельні питання, чи це якісь майнові, чи це, можливо, бюджетні. Ми завжди про це говорили. Чи якісь програми, як створюються, що в цих програмах закладається, ми аналізували, ми розказували, ми роз'яснювали. Ми завжди послідовні.
Звичайно, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то ми всі працювали виключно для того, щоб збільшувати кошти для військових і щоб більше спрямовувалось туди коштів. Який це був рік? Ми, мабуть, в 23-му році почали аналізувати, скільки ж було витрачено коштів в 22-му році для війська. Що було закуплено, що було передбачено, що не вдалося і скільки коштів залишилося на рахунках. Тому що я пам'ятаю, що міський голова, ексміський голова вже на сьогоднішній день, тоді говорив про те, що може не бути надходжень, що не вистачатиме бюджету ні на що.
Ну, якась така була риторика, що може не виконуватися бюджет, яким чином ми маємо рухатися. І коли вже перші звіти почались за, мабуть, перший квартал, коли почалось повномасштабне, то ще якісь були там нюанси.
Я вже кажу, я зараз точно не згадаю, але вже там за дев'ять місяців ми побачили, що є перевиконання, що бюджет виконується, що не є проблема в цьому. Ну, тобто, на якомусь етапі ми побачили, що все ж таки місто живе, працює, розвивається і, слава Богу, є кошти, є фінанси.
Це основа того, що ми можемо допомагати нашим хлопцям. Це було першочергове.
І коли вже ми підійшли ближче до кінця року, ми побачили, скільки все ж таки ми хотіли передбачити, вірніше, на яку суму закупити для нашого війська різного обладнання і автомобілів, будь-що, що вони тоді просили, і в результаті скільки все ж таки по факту закупилося.
І отут почалися ці суперечки, коли міський голова говорив, він робив підмінну поняття. Розумієте, він називав речі трішки по-іншому. Ми то розуміли, що він має на увазі. Я йому кажу, що нас і лучан цікавить факт, а не те, що ми там планували, думали, але не зробили. От. І, ну, тут вже почалися перші якісь з 23-му році і від громадськості — бачення того, що почали класти бруківку, продовження ремонтів, на Волі, то тоді, мабуть, було і на ДПЗ. На Дружби народів вони хотіли 60 мільйонів, мені здається, якщо не помиляюсь, саме в той час було, що передбачили тендер, що провели, і мали робити там ремонт на такі великі гроші. І ми були категорично проти, тому що це було точно не на часі, точно це не мав бути той 22-й чи 23-й рік. Я просто в датах зараз можу плутатися, якби ви сказали, я би підготовлювалася більш детально, щоб сказати.
А в якомусь періоді, якийсь був рік, коли міський голова, ну ми так ще степенно, скажімо так, обмінювалися люб’язностями там на сесіях і все. А в якийсь період, я не знаю, що з ним сталося, він просто нас обізвав дуже негарно, публічно, в соцмережах. І нас це просто, вибачте, здивувало. Це взагалі до чого було? І я тоді теж не витримала і запитала, публічний пост зробила. Я запитала, шановні лучани, ви хочете під час війни, щоб ми мовчали про те, що робляться корупційні схеми різні? Кошти йдуть не туди, де треба? Чи ми маємо це замовчувати? Бо йде війна. Ми розуміємо, що війна. І тут не той час, коли грати в політику. Він завжди казав, що це політика. Ми завжди говорили, що це господарство наше. Наші люди і розвиток нашого міста, він завжди розказував всім, що це політика.
Ще основне його було, значить, все, що говорять «Свідомі», це є політика, і грошей в міському бюджеті нема. Це дві таких фрази, які заточувалися, як мантра, кругом звучали. І всі мали це розуміти, що якщо якусь проблему не можуть вирішити, значить нема грошей.
Якщо «Свідомі» щось говорять, ага, значить це політика. І це прямо от кругом цю історію він водив. І люди мені сказали: ні, все ж таки війна, хлопці не за те воюють. І в мене була дуже велика підтримка, і це не боти були.
Для мене це дуже важливо, що це були в той час точно не ноунейми, якісь взагалі незрозумілі люди, а я знала цих конкретних людей, які мені писали, що це треба говорити, про це не можна замовчуватися. І ми ніколи не були просто критиканами. Ми є конструктивною опозицією.
Якщо ми говоримо про щось, якщо це критикуємо, то ми говоримо, чому ми це робимо.